Оксана Луцишина «Іван і Феба»

     Дев’яності — важливий  історичний  період  в  історії  України:  час,  коли  революція  перемогла  і  країна  здобула  незалежність . Епоха  неймовірних  політичних  зрушень,  що  перевертає  з  п’ят  на  вуха  людей  від  Ужгорода  до  Харкова,  всотуючись  у  кожну  шпаринку  буденності,  розриваючи  звичні  зв’язки  між  людьми,  змінюючи  ідеали  й  переконання.  Масштаб  змін  такий,  що  його важко  охопити.  Тому  у  своєму  романі  «Іван  і  Феба» Оксана  Луцишина  розповідає  цю  історію  крізь  призму  одного  персонажа,  який  пройшов  увесь  шлях  і  змінив  як  найрізноманітніші  ролі

    «Іван  і  Феба» — третій  роман  Оксани  Луцишиної.  За  її  власними  словами,  ідея  народилася  ще  у  2008-му,  коли  вона  під  час аспірантури  в  США  почала  записувати спогади  про  Закарпаття  90 - х.  «Це  ще  був  час, коли  працювала  жива  пам’ять —  пам’яталися  запахи  та  звуки.  З  часом  таке  забувається».  Тоді  ще  не  йшлося  про  історичний  контекст —  він  з’явився  після  прочитання  книги  Соломії  Павличко  «Листи  до  Києва».  Роман  «Іван  і  Феба»  вийшов  друком  до  Форуму  видавців  у  2019 - му  й  одразу  спричинив  багато  шуму.  Через  головного  героя,  до  якого  неможливо  ставитися  однозначно.  Через  історичний  період,  який  мало  хто  описував  так  детально.  І  через  історію  стосунків,  що  стала  основою  сюжету.

     Роман  оповідає  про  події  в  Україні  90 - х  крізь  призму  головного  героя.  В  Ужгороді  Іван  вінчається  з  Марічкою,  тихою  поеткою,  яка  просить  називати  себе  Фебою —  за   іменем  грецького  бога  поезії.  Іван  не  любить  Фебу.  Йому  гірко  і  страшно.  Він  згадує,  як  вирвався  у  Львів  й  почувався  вільним.  Як  вирувало  його  життя  на  підпільних  квартирниках  та  в  кав’ярнях  за  революційними  бесідами.  Як  палке  студентство  привело  його  в  Київ  на  Майдан,  де  він  відстоював  ідею  незалежної  України.  І  як  він  переміг.  Чи  так  йому  здавалося?  Бо  зараз  же  він  в  Ужгороді  й  вінчається  з  Фебою

 

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Гордість української сучасної літератури